Існують у світі особистості, життя яких не завершується їх перебуванням на Землі. Такою особистістю, людиною надзвичайних духовних чеснот і високого благородства, без сумніву, була Ольга Андріївна Копил, яка майже чверть сторіччя була директором Музею космонавтики імені С.П. Корольова. 29 березня 2011 року вона пішла із життя. Її земний шлях завершився. Але не завершиться людська пам’ять про цю незвичайну жінку. Адже на цьому шляху вона була творцем Буття…
Ольга Андріївна народилась 8 травня 1950 року у родині службовців у селі Сосниця Чернігівської області, на землі, що подарувала світу Олександра Довженка, засновника українського поетичного кіно. З дитинства вона захоплювалась астрономією, мріяла про небо і далекі безмежні світи. Ольга Андріївна з юності була ідеалісткою, прагнула досконалості. Як особистість, поєднувала, здавалось би, якості, що не поєднуються — стриманість, обережність, скромність і відчайдушну сміливість. Труднощі не лякали Ольгу, навпаки, вона любила випробовувати себе і все життя переборювала власну сором’язливість. Школу закінчила із золотою медаллю. Мріяла вивчати мови, і 17-річною дівчинкою поїхала в далекий, невідомий Ростов-на-Дону. Вступила до педагогічного, який закінчила у 1971 році. Після закінчення інституту за власним бажанням поїхала у Сибір — викладала англійську у Новосибірській області. В черзі аеропорту, подорожуючи додому, вона познайомилась із житомирянином, Яковом Розенцвайгом, випускником Новочеркаського політехнічного інституту. Він, родом із Житомира, був дуже гордий від того, що жив на вулиці Леваневського (нині Дмитрівська), де народився Сергій Корольов і нещодавно відкрився музей його імені. Це знайомство виявилося доленосним не тільки для Ольги Андріївни, а і для музею. В 1973 році “за сімейними обставинами” Ольга Андріївна переїхала у Житомир — на батьківщину Головного конструктора, засновника практичної космонавтики Сергія Корольова. Учителем англійської влаштуватись не вдалося. У 1975 молода мама, що тільки-но вийшла із декретної відпустки, розпочала свій трудовий шлях у Житомирі молодшим науковим співробітником Обласного краєзнавчого музею. З 1978 року Ольга Андріївна працює в Меморіальному будинку-музеї академіка С.П.Корольова.
У 1987 музей отримав статус самостійного, назву “Житомирський музей космонавтики ім.С.П.Корольова”, а Ольга Андріївна стає його директором. Музей, здавалось би, тимчасовий притулок для молодої вчительки, став її життям і долею.
Ольга Андріївна була глибоким, цілеспрямованим науковцем. Вона закінчила аспірантуру Центру досліджень наукового потенціалу і історії науки імені Г.М.Доброва НАН України за спеціальністю “Історія науки”, вела ґрунтовне багаторічне дослідження складної і важливої теми, довгий час засекреченої, присвяченої формуванню і розвитку ракетно-конструкторської школи Михайла Янгеля (м.Дніпропетровськ, Україна). Це дослідження стало основою її дисертації на вчену ступінь кандидата історичних наук, яку вона захистила в 1998 році.
Під керівництвом Ольги Андрыъвни музей став провідним науково-дослідним закладом галузі, центром популяризації досягнень світової космонавтики, вкладу науковців України в космічні дослідження, центром культури і духовності. Її служіння справі було відзначено державними нагородами. У 1998 році вона отримала почесне звання “Заслужений працівник культури України”, а в 2007 — нагороджена Орденом княгині Ольги III ступеня.
Значним досягненням Ольги Андріївни Копил як дослідника, науковця і організатора стало створення під її керівництвом музейної експозиції „Космос”( 1987-1991 р.р.), яка і сьогодні залишається динамічною, оригінальною і сучасною. Поєднання геніальних творінь мистецтва, техніки і науки, незвичного світлового вирішення експозиційного простору, створює завершений образ Музею, який надихає на роздуми про сенс Буття, Добро і Зло, смисл життя, вічне. Тут космос виступає в гармонії з людиною і її творіннями. Автори експозиції (А.Гайдамака, В.Фьодоров, В.Труханський, М.Шевченко, Є.Матвєєв) на чолі із Ольгою Андріївною звернулись до образів, які нагадують людині про її зв’язок із макросвітом. Будда і ботічеллівська Венера, східний аскет і мікеланжелівський Іісус, вітрувіанська людина Леонардо — символ ідеальної людини і Всесвіту — стали мистецько-філософською основою, на тлі якої розкривається технічний геній Людини. А у центрі експозиції — відправна точка європейської культури — Книга Книг — Біблія. Експозиція музею — виклик буденності, швидкоплинності людського буття. Слово “космос” перекладається з грецької — “гармонія”. І, можливо, вічне бажання людини зрозуміти космос, розкрити його таємниці, є мрією про втілену досконалість і гармонію. Подібно до творів мистецтва, які є “кінцевою моделлю безкінечного світу” експозиція музею і його діяльність стали “просторово-часовою моделлю співвідносин людини і світу, матеріалізуючи безкінечне прагнення людини до гармонізації буття” [Із статті Ю.Лотмана “Про мистецтво”].
Як керівник музею Ольга Андріївна пройшла непростий шлях. Перші роки незалежності України стали переломними для багатьох музеїв. Недостатнє фінансування, складні економічні умови, падіння кількості відвідувачів, необхідність переорієнтування музейної діяльності з обслуговування туристичного потоку на пошук нових форм музейної роботи, привели, по суті, до створення музею нового типу. Ольга Андріївна прагнула, щоб музей був не частиною державної ідеологічної машини, створеної за універсальними для провінційних музеїв рецептами. Її Музей мав стати уособленням здійсненої мрії. За керівництва Ольги Андріївни він став таким — духовним центром міста, музеєм, який створював і виховував своїх відвідувачів, які приходили у музей не просто оглянути експозицію, а відчути себе частиною Всесвіту, проникнутися ідеями філософії космізму.
Завдяки особистим наполегливим зусиллям Ольги Андріївни, її авторитету в колі науковців ракетно-космічної галузі, розумінню завдань музейного колекціювання, таланту керівника і організатора, в музеї зібрано унікальну колекцію космічної техніки та спорядження космонавтів, зразки місячного грунту. Ці експонати, основна частина яких відноситься до Державного фонду музейних колекцій України, і сьогодні складають основу експозиції “Космос”.
Ольга Андріївна започаткувала нові форми музейної роботи і її світоглядно-філософське спрямування. Під її керівництвом музей став місцем, що дарує житомирянам відчуття власної виключності і неповторності. Світоглядні парадигми і цінності Ольги Андріївни сприяли не тільки створенню неповторної експозиції музею, а й формуванню основних концептуальних напрямків його культурологічної діяльності: “Музей і музика”, “Музей і образотворче мистецтво”, “Музей і діти” та інші, які поєднані центральною ідеєю — “Людина і Космос”. Ці напрямки розвиваються в музеї і сьогодні. Продовжують свою історію і фестиваль дитячої музичної творчості “Під сузір’ям Ліри”, і мистецька акція “Ніч музеїв”, засновані при Ользі Андріївні.
Завдяки ініціативі О.А. Копил, у музеї було започатковано проведення шести міжнародних науково-практичних конференцій „Людина і Космос”, одне з основних завдань яких — дослідження гуманітарних аспектів космічної діяльності. Конференція викликала величезний інтерес у науковців і громадськості. Пленарні засідання проходили у найбільших залах Житомира — в Обласному музично-драматичному театрі імені
І. Кочерги і у Великій Залі Будинку політпросвіти (пізніше — телецентр).
Ольга Андріївна надавала величезного значення дослідженню маловідомих фактів наукової біографії С.Корольова та інших видатних діячів ракетно-космічної галузі в СРСР. Вона володіла талантом любові — любові до життя, до своєї справи, до людей. В спогадах “Про себе…” Ольга Андріївна пише: “Робота в музеї особливо цікава тим, що дарує зустрічі з незвичайними, цікавими людьми. Такі зустрічі перетворюють буденне життя на свято. І зовсім не обов’язково, щоб це були якісь знаменитості (хоча і вони бувають). В житті так багато цікавих людей. Треба тільки їх помічати, вміти вислухати, зрозуміти, зацікавитися їх життям, проблемами. І ось уже перед тобою не сіренький чоловічок з невиразним обличчям, а дивовижне, чудесне явище, цілий світ, — особливий, неповторний, прекрасний. Ракетно-космічна галузь особливо багата такими людьми: такі звичайні, прості, скромні, невибагливі, часто безіменні, тому що засекречені. А які обдарування ховаються за цією зовнішньою простотою, який могутній інтелект, які прекрасні душі, які високі духовні запити!
Зустрічаючись із такими людьми, захоплюючись ними, ми прийшли до висновку, що експозиції нашого музею, вся концепція його діяльності, має бути присвячена їм, підпорядкована їм, цим людям, їх життєвому подвигу. Показуючи зразки прекрасної техніки, ми завжди пам’ятаємо про їх вторинність по відношенню до тих, хто її створив. Кінець кінцем, найбільш розумна, найбільш досконала машина з часом застаріє і вже не захоплення буде викликати, а поблажливу посмішку. Але ніколи на втратять цінності, не перестануть дивувати і захоплювати долі людей, що їх створили.
Я всіх їх дуже люблю. Знайомих і незнайомих, веселих і сумних, привітних і похмурих. І тих, що штовхаються у тролейбусі, також. Дивлюсь на їх стурбовані, зосереджені обличчя, намагаюся уявити їх проблеми, подумки бажаю удачі, прошу Бога послати їм кращу долю. І все ж розумію, що до цієї кращої долі нам так далеко ще йти … Її ж не заслужити навіть, вистраждати треба. Чи зможемо? Чи вистачить сил, терпіння, від природи властивого нашому народові запасу людяності, вродженого благородства, доброти і любові? Чи не розгубимо його по дорозі, продираючись крізь терни злиднів, торжества посередності і морального убозтва, зради поводирів? І що можна зробити, чим допомогти, щоб цього не сталося?”
Розповідаючи про себе, Ольга Андріївна пише, що, під час роздумів про смисл життя, задає собі два питання: “Перше: чи помітять люди, якщо мене не стане, мою відсутність, чи відчують, що мене не вистачає? І друге: чи можу сказати, що я щаслива?” Для неї відчуття особистого щастя і розуміння власного внеску у суспільно корисну справу — нероздільні.
Талановитий керівник і науковець, Ольга Андріївна захоплювала і своєю жіночністю. В справах, серцях близьких і тих, кому пощастило хоча б один раз зустрітися з нею, вона залишиться назавжди. “Дуже світла і порядна людина. Нескінченно віддана своїй справі. Коли вона проводила екскурсію, це був шедевр — вершина фахової майстерності. Це не просто розповідь про експонати, а філософія і долі людей. Вона була душею музею, вона була космосом у цьому космосі…” (В.Врублевський, директор Житомирської обласної універсальної наукової бібліотеки імені Олега Ольжича). [Із статті Л.А.Мозгової “Житомирянка, що завжди поруч з нами (Пам’яті О.Копил), Культурний простір Житомирщини-Волині XIX-XX століть. Матеріали Всеукраїнської науково-краєзнавчої конференції (24 квітня 2012 року, м.Житомир)]
Ольга Андріївна любила мистецтво в усіх його проявах, була музично і літературно обдарованою особистістю. Її життя — це служіння добру і красі. Вона безкінечно любила людей, життя, мистецтво. Щорічно, в пам’ять про директора, в нашому музеї проходять зустрічі, що присвячені її світлій пам’яті. Автором і режисером програм стала Елеонора Дишнієва-Набедрик — викладач Житомирського музичного училища імені В.Косенка, талановитий педагог і музикант. У цей день в музей приходять люди, яким доля подарувала знайомство, спілкування і дружбу з Ольгою Андріївною.
Існують релігійно-філософські теорії, які свідчать про те, що світ недосконалий, тому що божественна сила і воля, доходячи до нашої грішної землі, спотворюються через людські недоліки. Напевно, якщо б світ складався з таких людей як Ольга Андріївна, божественна правда та істина запанували би всюди.
Це може здаватись патетикою. Але все ж таки існують люди, подібні до зірок. Вони немов приходять на Землю для того, щоб освітити життя. Життя таких людей не завершується їх земним буттям. Світло, що випромінює прекрасна душа, не знає перешкод і відстаней. Такою особистістю, безсумнівно, була директор Музею космонавтики – Ольга Андріївна Копил. На одному із фото-колажів в музейній експозиції — її портрет, з якого вона і сьогодні дивиться на нас. Віримо, що її душа, сповнена любові, поряд!
