Національний центр управління та випробувань космічних засобів
Космічна історія України назавжди пов’язана з ім’ям нашого славетного земляка С.П. Корольова, першопрохідця, засновника практичної космонавтики, Головного конструктора перших космічних систем. Саме очима посланців людства – космонавтів – люди вперше побачили Землю, як єдине ціле, як великий космічний корабель, що несеться в просторах Всесвіту. І зараз в Україні мешкає багато людей, які були прямими свідками того, що через кілька десятиліть стало ознакою епохи. Серед них – Національний центр управління та випробувань космічних засобів, створений за сприяння Сергія Павловича Корольова та Мстислава Всеволодовича Келдиша у Криму, поблизу Євпаторії (на той час Центр дальнього космічного зв’язку).Висловлюємо щиру подяку колективу Центру космічних досліджень та зв’язку, його керівнику – полковнику Віктору Ожінському за надання документальних матеріалів, фотографій, відеоматеріалів та консультативної допомоги.Матеріал підготували : Вікторія Четвертак (заступник директора з наукової роботи ) та Закревська Наталія (науковий співробітник).
Зараз, через анексію Криму, за колючим дротом залишаються шматочки історії, досягнення якої належать усьому Людству!
Після запусків перших штучних супутників Землі (1957-1958 рр) та польоту на Місяць першої автоматичної станції ( «Луна-1», 2 січня 1959 р.) 27 травня 1959 року С.П. Корольов звернувся до уряду СРСР з доповідною запискою «Про розвиток науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт з освоєння космічного простору», в якій йшлося про польоти до планет Сонячної системи. У цьому документі особливо акцентувалась увага на необхідності забезпечення радіозв’язку з дальністю дії декілька сотень мільйонів кілометрів. Потрібно було не лише відправляти у космос космічні апарати, а й управляти ними, отримувати телеметричну інформацію про стан роботи приладів та систем, керувати ними.
Для цього потрібно було знайти унікальне місце, де більшу частину року сяє Сонце. Саме цей природний феномен, а також наближеність до моря, стали визначальними під час створення та будівництва унікального об’єкта. В районі Євпаторії знайшли місце, де 250 днів на рік світить Сонце.
Так розпочалось будівництво майбутнього радіотехнічного комплексу «Плутон», до складу якого увійшли дві приймальні та одна передавальна антена.
Об’єкт розташовувався на двох майданчиках: перший – в районі села Вітино (дві приймальні антени), другий – біля селища Заозерне (одна передавальна антена). Саме ці три антени співробітники центру і досі називають «корольовськими». С.П. Корольова та М.В. Келдиша часто можна було побачити на різних ділянках будівництва. Для високоповажних осіб побудували будиночки, де зупинялись конструктори, космонавти, вищі військові начальники.
Роботи йшли швидкими темпами. Через сім місяців, у вересні 1960 року, біля Заозерного побудували першу з трьох антен «АДУ-1000», до кінця року з’явились ще дві у Вітино. Побудовані усього за один рік, ці антени забезпечували усі програми дослідження дальнього космосу до кінця 1970-х років.
12 лютого 1961 року Центр дальнього космічного зв’язку розпочав управління польотом першої автоматичної міжпланетної станції «Венера-1». Пізніше був запуск станції «Марс-1» в листопаді 1962 року. До кінця 70-х років вони забезпечували усі програми з дослідження дальнього космосу: Венери, Марсу, Меркурію та ін. Під час запусків автоматичних станцій відпрацьовувалась динаміка польоту, посадка апарату на планету Сонячної системи, супутник Землі Місяць, досліджувалась атмосфера та інші параметри. Починаючи з польоту Володимира Комарова на КК «Союз» у 1967 році Центр розпочав управління КА за пілотованими програмами «Союз» та ОС «Салют».
Минав час, для майбутніх космічних програм можливості комплексу «Плутон» були обмежені. Потрібен був комплекс з більшою дальністю зв’язку та швидкістю передачі інформації.
У 1973 році на березі Чорного моря, недалеко від селища Молочне, був виритий 6-метровий котлован, у скелясте дно якого було вбито 1004 палі – фундамент антени. Розпочалось будівництво унікального радіотелескопу з діаметром дзеркала 70 м (звідки пішла назва РТ-70, друга назва – П-2500 пов’язана з площиною радіотелескопу – 2500 кв.м). Унікальність антени в тому, що вона може повертатись як по вертикалі, так і по горизонталі, а чутливість телескопу настільки велика, що запалений на Місяці сірник може бути зафіксований антеною. Глибина чаші складає 14,5 м; коли антена “дивиться” угору, її дно знаходиться на висоті 56 м над землею.
З початку експлуатації радіотехнічного комплексу «Квант-Д» проводились дослідження Венери, забезпечувалось управління АМС «Венера-11-16».
У 1989-1998 рр. комплекс брав участь у міжнародній програмі дослідження об’єктів Всесвіту за допомогою космічної обсерваторії «Гранат», яка була запущена 1 грудня 1989 року та розрахована на один рік роботи, але пропрацювала вісім років! За цей час було виконано 10 607 сеансів управління. Саме завдяки участі у цьому проекті та фінансуванню французькою стороною «РТ-70» залишився у робочому стані.
Це історичне фото було зроблено американською телекомпанією NBC у 1967 році. На ньому видно, що антени радіотехнічного комплексу «Сатурн-МС» розташовані приблизно на відстані 500 м одна від одної.
Наприкінці 1960-х років антенний комплекс був змонтований та введений в експлуатацію. Він використовувався для радіоастрономічних спостережень, управління місячними та міжпланетними космічними станціями. Наприкінці 1966 року комплекс «Сатурн – МС» використовувався для управління польотами перших космічних кораблів «Союз», антенні пристрої не лише передавали різні команди кораблю, а й приймали з борту телеметрію та телевізійне зображення.
У 1972 році була підписана Угода між керівництвом США та СРСР про співпрацю у космосі. Розпочалась підготовка до спільного експериментального пілотованого польоту двох кораблів «Союз»-«Аполлон». Будівництво нової станції «Квант-П» стало складовою частиною реалізації цього проекту.
Головним призначенням командно-вимірювальної системи «Квант-П» стали роботи з телеконтролю та управлінню польотом орбітального комплексу «Мир». Саме тут проводились розрахунки для забезпечення стикування та розстикування пілотованих кораблів «Союз», наукових модулів, транспортних кораблів «Прогрес», американських кораблів багаторазового використання «Спейс Шаттлів», контролювали вихід у відкритій космос космонавтів та проводили корекцію орбіти.
На фото: будівля з антенним пристроєм станції «Квант-П».
Квантово-оптична система «Сажень-С» призначена для високоточних вимірювань кутових координат космічних апаратів та для отримання фотометричних характеристик. Оптична частина складається з двох спарених телескопів АЗТ-28 (з дзеркалами діаметром 50 см кожне) та лазера.
Квантово-оптична система «Сажень-С» призначена для високоточних вимірювань кутових координат космічних апаратів та для отримання фотометричних характеристик. Оптична частина складається з двох спарених телескопів АЗТ-28 (з дзеркалами діаметром 50 см кожне) та лазера.
Після запуску першого українського супутника «Січ-1» у 1995 році саме цей комплекс приймав телеметричну інформацію з супутника та надавав інформацію про технічний стан бортових систем.
Була створена для забезпечення надійного телевізійного зв’язку пілотованого космічного корабля, орбітальної станції з Центром управління польотами. Використовувалась протягом тривалого часу.
На фото добре видно антену комплексу «Плутон» АДУ-1000 (ліворуч, у 2013 році вона була утилізована) та радіотелескоп РТ-32 (праворуч).
Саме тут, на місці кримсько-татарського поселення Такіл-Джабанак у 1957 році з’явились намети військових та телескопічні антени. У тому ж році, 4 жовтня, з їхньою допомогою був здійснений сеанс космічного зв’язку з Першим штучним супутником Землі. В управлінні польотом Ю.О. Гагаріна на КК «Восток» об’єкт участі не брав, але був готовий до роботи у випадку нештатної ситуації. Під час добового польоту Германа Титова центр займався прийомом інформації.
Перший ряд, зліва направо: Бугайов Н.И., Хрущов М.С., Агаджанов П.А. Другий ряд, зліва направо: Кадніков, Єфімов, Мазурін, Шляконов та інші спеціалісти, які забезпечували перемовини.
Саме з «НИП-10» Микита Сергійович Хрущов 11 серпня 1962 року проводив радіотелефонну розмову з космонавтами А. Ніколаєвим та П. Поповичем, які знаходились на борту КК «Восток-3» і «Восток-4». Він не лише вів телефонну розмову, а й побачив Андріяна Ніколаєва в умовах невагомості на телеекрані.
У вересні 1968 року на території об’єкту створили унікальний полігон, який потім назвали «лунодромом». Він призначався для відпрацювання методики управління самохідною дослідницькою лабораторією, яка пізніше отримає назву «Луноход». Таких майданчиків на території Радянського Союзу було два, другий знаходився на острові Шикотан (Далекий Схід Росії). Там використовувався природний ландшафт острова, у Криму його створили штучно під керівництвом відомого радіохіміка – академіка Олександра Павловича Виноградова. Це майданчик розміром 70х120 метрів – площиною, приблизно, в один гектар. Спочатку зняли верхній шар ґрунту, вирили 54 кратера та розташували 160 каменів різних розмірів. А щоб надати «лунодрому» властивості місячної поверхні, його вкрили черепашником, який за фізичними характеристиками був наближений до місячного ґрунту. Це дійсно було схоже на шматок чужої планети, якщо не брати до уваги земну атмосферу та силу тяжіння.
Головний конструктор М.С. Рязанський запропонував телевізійну систему, яка дозволяла передавати не 25 кадрів за хвилину (звичайний телевізійний стандарт), а лише один кадр, що нагадувало кадри діафільму. За час, поки один кадр “тримався” на екрані, «Луноход» міг проїхати до 8-ми метрів!
Розпад Радянського Союзу вніс свої корективи у розвиток славетних космічних об’єктів Криму. Центр дальнього космічного зв’язку біля Євпаторії був відданий у підпорядкування Національного космічного агентства України та у 1996 році отримав назву “Національний центр управління та випробувань космічних засобів”, а «НВП-10» був розформований.
Дослідження сонячно-земних зв’язків має велике значення для людської діяльності: «активне» Сонце може погіршити роботу систем зв’язку і енергозабезпечення на Землі та навіть вивести їх із ладу, створити радіаційно небезпечну ситуацію на навколоземних орбітах, негативно вплинути на здоров’я людей. Актуальні проблеми сонячно-земних зв’язків та взаємодії окремих областей магнітосфери Землі вирішувалися за участі українських науковців у ході здійснення масштабного міжнародного космічного проекту «Інтербол» в 1997-2001 рр. ( КА Інтербол-1» та КА «Інтербол-2» були запущені 03.08.1995 р. та 29.08.1996 р. відповідно).
Поштовхом до активної модернізації стала втрата Україною подібної майданчика у Криму. Приємно, що станція модернізується українськими виробниками і виконує міжнародні наукові дослідження.
Саме тут знаходяться дві великі приймально-передавальні антени діаметрами 25 і 32 м – найбільша параболічна антена материкової України. «Зараз ми займаємось відновлюванням та модернізацією наших телескопів», – розповідає керівник Центру Віктор Ожінський.
Можливості Центру дозволяють за сейсмічними хвилям дізнатись, де стався ядерний вибух і якої потужності. З космосу можна бачити незаконні вирубки лісів, видобуток бурштину, пожежі, землетруси та надзвичайні ситуації.
«Був момент – продовжує свою розповідь Віктор Ожінський, – коли північні сусіди почали хвалитися рекордними врожаями в Криму. Наші хлопці сіли і написали програми стеження, подивились на те, що відбувається на півострові, і довели, що він висихає. Для цього провели аналіз двох тисяч знімків із космосу».
Зараз працівники Центру досліджують параметри та характеристики 25-метрової антени, щоб використовувати її, як локатор. Попереду – модернізація, після її завершення Центр увійде в єдину європейську мережу радіоінтерферометрів, ту саму, яка отримала зображення чорної діри.
