Йшов 1959 рік. У Києві з’являлись нові підприємства, серед них -Науково-дослідний інститут електромеханічних приладів (до 1966 року – НДІ-110). Цього ж року інституту виділили невелике приміщення на території меблевої фабрики у Святошині, де спочатку працювало біля 150 чоловік. Інститут швидко розвивався, і на початку 90-х років минулого століття колектив налічував уже близько 5 тис. працівників!
Одним із провідних напрямків секретної діяльності Інституту стало створення записуючої та відтворюючої апаратури для потреб космосу. До цієї техніки висувалися суворі вимоги: вона мала витримувати сильні удари, вібрації, лінійні перевантаження тощо. В серпні 1960-го року інститут отримав замовлення: створити магнітофон, який зміг би «злітати» у космос. На його створення в інституті були кинуті усі сили. Це була спільна робота, нова, цікава!
Так з’явився апарат, якому дали назву «Звєзда». Він був виготовлений усього за три місяці колективом молодих конструкторів, вік яких не перевищував 27 років!
Вже під час перших космічних польотів з собачками Бєлкою та Стрєлкою апарат розташовувався на борту космічного корабля для відпрацювання каналів та систем зв’язку. Пізніше доопрацьована «Звєзда» літала з манекеном, який інженери-випробувачі прозвали «Іваном Івановичем». Завдяки створеній цим колективом унікальній техніці світ почув славнозвісне гагарінське: “Поехали!”
Конструкторам було зрозуміло – працювати магнітофону доведеться в екстремальних умовах, тому від звичайної магнітної стрічки відмовилися : вона була неналежної якості. Тому вирішили записувати на сталевий дріт, який виробляв Бєлорецький завод на Уралі. Товщина дроту складала 0,05 мм та була тоншою за людське волосся. Касета була розрахована на півтори години безперервного запису. Тому довелось винайти можливості для економії часу запису: магнітофон працював десять секунд після закінчення кожної фрази, а потім вимикався. Для цього вперше застосували автопуск. Японці подібний винахід запатентували лише через рік!
З інститутської команди на післяпольотний аналіз стану апарату та прослуховування запису в оригіналі був зпрошений у Москву лише один співробітник – Тумаркін Микола Валеріанович. За його спогадами, запис почався одразу, коли Гагарін опинився у кабіні. Касета була розрахована на 90 хвилин. А ще за 20 хвилин до старту почався радіозв’язок космонавта з Корольовим. Тому повністю політ першої людини у космос записаний не був.
Розмова між Головним конструктором і космонавтом була м’якою, без командних тонів. Ще до старту С.П.Корольов попередив: «Тобі буде тяжко розмовляти при перевантаженнях. Ти мовчи, ми будемо тобі наговорювати інформацію. Через хвилину – старт». На запису чутно, як вмикається продувка двигуна. Саме тоді Гагарін промовив своє знамените «Поехали!» Із запису можна зрозуміти, що Гагарін не відчував великих перевантажень. Він сповіщав: «Відійшов перший ступінь, другий…».
Гагарін нормально себе почував при старті завдяки тому, що триступенева конструкція ракети дозволила зробити перевантаження більш тривалими за часом і тому менш небезпечними для космонавта. Голос Гагаріна був надзвичайно спокійним. Це здавалось дуже дивним. Але сильні емоції були попереду. Після виведення корабля на орбіту, Гагарін із захопленням вигукнув: «Вижу Землю! Голубая, голубой ореол, очень красивая Земля!» Після цих слів ресурс магнітного носія закінчився.
Ось з таких краплин збиралась і творилась космічна перемога!
