4 жовтня в усьому світі відзначається як початок космічної ери людства. Цього дня 1957 року вперше на навколоземну орбіту був виведений штучний супутник Землі, створений у СРСР під керівництвом великого українця і нашого земляка Сергія Корольова. На орбіту Землі супутник виводила міжконтинентальна балістична ракета Р-7 або ракета-носій “Супутник”, як писали у пресі.
Про намір запустити в космос штучний супутник Землі під час Міжнародного геофізичного року, який визначався з 1 липня 1957 по 31 грудня 1958 року, президент США Дуайт Ейзенхауер оголосив ще 29 липня 1955 року. А через тиждень план розробки штучного супутника затвердили й на засіданні Політбюро ЦК КПРС. Це стало початком “космічної гонки” між двома найбільшими країнами світу.
На початок липня 1956 року у СРСР був підготовлений ескізний проєкт першого штучного супутника. Мова йшла про створення неорієнтованого супутника вагою 1100-1140 кг. Терміни його запуску обумовлювалися Міжнародним геофізичним роком. Проте згодом стало зрозуміло, що існує реальна загроза зриву термінів запуску супутника. Це було пов`язане з тим, що “підготовчі роботи з відпрацювання наукової апаратури йдуть зі значними труднощами і суттєвим відставанням від встановлених термінів”.
Не все просто було й з ракетою. Існуючих потужностей ракети Р-7 не вистачало для виведення на орбіту важкого супутника. Але, як пояснював Корольов у доповідній записці Д.Ф. Устінову, відкладати запуск неможливо з політичних міркувань: “У США проводиться дуже інтенсивна підготовка до запуску штучного супутника Землі. За деякими даними, що є у пресі, США готуються у найближчі місяці до нових спроб запуску, бажаючи, вочевидь, за будь-яку ціну здобути пріоритет”.
Водночас Корольов стверджував, що “ракету шляхом деяких переробок можна пристосувати для запуску супутника вагою 65-70 кг”
Зрештою пропозиція Сергія Корольова щодо зменшенняваги супутника безперенесення термінів його запуску була підтримана.
В результаті першим на орбіті з’явився радянський штучний супутник Землі вагою 83,6 кг. Конструкція апарату була досить простою. Він являв собою контейнер сферичної форми діаметром 58 см, виготовлений із алюмінієвого сплаву, з чотирма штирьовими антенами довжиною 2,4 і 3,9 м відповідно. На його борту були встановлені два радіопередавача та джерела енергоживлення. За допомогою радіопередавачів супутник безперервно передавав простійші сигнали “бі-біп”, які могли приймати будь-які, навіть любительські, радіостанції. Саме ці сигнали й сповістили світ про те, що почалася нова ера в історії людства — ера космічна.
Мільйони людей у різних куточках земної кулі спостерігали, як на нічному небі рухалась зірка, створена руками людини. Вони вважали, що це і є супутник. Але відбивальна поверхня супутника була надто малою, щоб його можна було побачити неозброєним оком. У дійсності всі спостерігали другий ступінь ракети, який вийшов на ту саму орбіту, що й супутник.
Перший супутник знаходився в космосі 92 доби і здійснив 1440 обертів навколо Землі, налітавши в цілому майже 60 млн. км. 4 січня 1958 року супутник увійшов у щільні шари атмосфери і припинив своє існування.
Запуск першого штучного об`єкта в космос став сенсаційною подією, про яку писала преса усього світу. У більшості країн реакція на запуск супутника була позитивною, його сприймали як велике наукове та технічне досягнення.
У США реакція на цю подію була неоднозначна. З одного боку, Сполучені Штати визнавали значущість запуску першого супутника в космос, а з другого, для них це був досить болючий удар по престижу країни: їхня спроба запустити у червні 1957 року власну міжконтинентальну ракету зазнала фіаско, а свій перший штучний супутник Землі Сполучені Штати вивели на орбіту лише з другої спроби у лютому 1958 року. Згодом США визнали за СРСР першість у запуску людини в космос та ще кілька успішних радянських космічних проєктів. Але вже наприкінці 1960-х років США змогли випередити СРСР у космосі, успішно реалізувавши програму “Аполлон” із висадки людини на Місяць, створивши для цього найбільшу і найпотужнішу в світі ракету “Сатурн 5”.
