Адвокат з кримінальних справ Елізабетта Галеацці стверджує, що механізми компенсації, встановлені міжнародним правом, зможуть досягти своєї мети (English version below)
Елізабетта Галеацці – італійський юрист, що спеціалізується на кримінальному праві з майже тридцятирічним досвідом роботи в якості захисника та адвоката потерпілих у судах усіх рівнів. У 2012 році вона була включена до списку адвокатів Міжнародного кримінального суду (МКС).
-Пані Галеацці, ми дізналися, що Ви є впливовим міжнародним юристом, який зараз бере активну участь у справах українських потерпілих, чи не могли б Ви розповісти нам більше про себе?
-Перш за все, дякую за це інтерв’ю і за можливість розповісти про мою відданість справі захисту прав людини.
Я працюю у сфері міжнародного кримінального права вже понад двадцять років, хоча мій шлях розпочався ще раніше з великого інтересу до екологічного кримінального права. Захист прав найбільш вразливих і тих, хто не має права голосу, привів мене до Гааги. Я ніколи не забуду, як вперше увійшла до Міжнародного кримінального суду: це був 2005 рік, Суд робив свої перші кроки, все ще тільки формувалося, а перший судовий процес мав розпочатися наступного року.Саме тоді я зрозуміла, яким буде мій професійний шлях. Я отримала ступінь магістра міжнародного права, а згодом стала одним з перших італійських юристів, включених до списку адвокатів МКС.
Я входила до складу правління Міжнародної кримінальної адвокатури, першої асоціації юристів, що спеціалізувалася на Міжнародному кримінальному суді. Потім я активно долучився до створення ICCBA, і з моменту її заснування у 2016 році мене постійно переобирали до різних секцій її правління. Ця роль покладає на мене як відповідальність, так і честь представляти колег з усього світу.
У своїй країні я регулярно проводжу тренінги з міжнародного кримінального правосуддя, а в минулому була радником Міністерства юстиції Італії. Я була членом комісії, яка розробляла нові правила кримінального судочинства щодо Європейського слідчого ордеру, екстрадиції та міжнародного судового співробітництва.
-Які причини спонукали вас до цієї місії?-Коли Росія вторглася в Україну в лютому 2022 року, я одразу зрозуміла, що цей злочинний акт агресії став поворотним моментом для міжнародного кримінального правосуддя – моментом, після якого ніщо вже ніколи не буде таким, як раніше. Це справді незворотній вододіл, повні наслідки якого можуть стати зрозумілими лише в найближчі роки.
Я, звичайно, не маю на увазі людську трагедію, яку продовжує переживати українське населення. Хоча мене особисто не може не зворушувати таке варварство, мої роздуми тут є суто юридичними, оскільки саме таку роль я покликана виконувати.
Міжнародний кримінальний суд, як єдиний постійний і універсальний інститут міжнародного кримінального правосуддя, від самого початку був покликаний розглядати злочини, скоєні російськими військами на території України. Однак, і я кажу це з власного досвіду, Суд не міг бути повністю готовим до того, щоб протистояти такому масштабу злочинів, з мільйонами потенційних жертв. Уперше в історії до міжнародного правосуддя звернулися з проханням провести розслідування та зібрати докази в той час, коли конфлікт все ще триває.
Іншим безпрецедентним елементом – і викликом для нас, юристів, також – є кібер-технологічний характер цієї війни. Вона вимагає використання інноваційних інструментів і методів для виявлення, збору та збереження доказів.Але для мене вирішальною була одна мотивація: необхідність зробити свій внесок у те, щоб насильство, заподіяне суверенній державі, і страждання, яких зазнає її народ, не залишилися безкарними. Захищати жертв України означає захищати свободу всіх народів від іноземної агресії.
-Чи вважаєте Ви, що жертви України коли-небудь знайдуть справедливість?-Це законне питання, яке заслуговує на серйозні і конкретні відповіді. Однак, як адвокат, я повиненна розрізняти різні рівні аналізу. Якщо врахувати, як я вже згадував, що конфлікт все ще триває і що його масштаби та жорстокість охоплюють величезну територію України, то слід визнати, що багато було зроблено і продовжує робитися для постраждалих громад.
Як міжнародна, так і національна системи правосуддя з самого початку мобілізувалися для того, щоб злочини, від яких постраждало цивільне населення, не залишилися безкарними.Це вимагало значних зусиль за участі як національних, так і міжнародних сил, включно з розслідуваннями на місцях, проведеними високоспеціалізованими групами, які координувалися УТП. Цей аспект сам по собі є абсолютною новизною і демонструє конкретну готовність реагувати на потребу українського народу у правосудді.
Тому, якщо під українськими жертвами мається на увазі український народ в цілому, відповідь, яку я вважаю за потрібне дати, є безсумнівно позитивною.Також, що стосується відшкодування збитків, завданих війною, я вважаю, що механізми компенсації, встановлені міжнародним правом, зможуть досягти своєї мети. Звичайно, це буде питання часу і обсягів, але ресурси для відновлення будуть.
Я також можу відповісти позитивно, якщо ми розглядатимемо потерпілих як групи, більш-менш численні, які поділяють схожі вимоги щодо відновного правосуддя. Це саме та система, яка передбачена Римським статутом для участі та представництва потерпілих у провадженнях МКС. Тут треба бути більш обережним, бо я бачу більш критичні проблеми. У цьому контексті неможливо розглянути всі проблеми, але важливо підкреслити, що існує вибірковий механізм, за допомогою якого не всі, хто зазнав шкоди, можуть брати участь у провадженні як потерпілі.
Варто також пам’ятати, що в Суді є орган, відомий як Цільовий фонд для потерпілих, який управляє фінансовими та іншими ресурсами для забезпечення компенсації у разі винесення обвинувального вироку. У випадку України будувати ілюзії безглуздо і передчасно, оскільки результат розгляду справи досі залишається невизначеним.
Існує також болючий момент для будь-якого адвоката, який представляє інтереси потерпілого: усвідомлення того, що індивідуальні потреби в правосудді не можуть бути задоволені з упевненістю. Особистим трагедіям часто судилося залишитися в забутті історії, і було б несерйозно і не етично давати помилкові надії або обіцянки.
У випадках масових колективних трагедій, таких як та, яку пережив український народ, індивідуальні страждання людини або сім’ї навряд чи знайдуть адекватні відповіді, щоб компенсувати їхню втрату або біль. Таким чином, важке завдання адвоката – супроводжувати клієнта на цьому шляху подальших страждань, що складається зі спогадів, ран і болю, які можуть знайти часткове полегшення лише в колективному обміні схожими історіями і досвідом, вимагаючи і домагаючись справедливості єдиним голосом.
Наостанок слід зробити ще одне зауваження. На власному досвіді я зрозуміла, що ті, хто зазнав насильства, втрат і руйнувань, ті, хто носить шрами, завдані їхніми мучителями, часто не бажають, щоб їх називали жертвами. Вони не обов’язково прагнуть відшкодування чи компенсації. Вони вважають себе тими, хто вижив, і несуть відповідальність за збереження пам’яті, за те, щоб їхнє свідчення про життя було вшановане. Усе, чого вони вимагають, – це справедливості, через кримінальне засудження тих, хто несе відповідальність за їхні страждання. Вони не хочуть жалю, вони борються проти безкарності.Захищати таких людей – це найбільша честь для адвоката, але й найскладніший виклик.-Які кроки ви робите і будете робити для виконання своєї місії?
-З перших тижнів після вторгнення я організувала робочі групи з колегами для розробки ініціатив, спрямованих на інформування потенційних жертв про їхні права, з метою надання їм правової підтримки та захисту.У рамках цієї ініціативи виникла співпраця з колегою із Сан-Марино, адвокатом Акілле Кампанья. З роками проект розширився і тепер має на меті надавати захист жертвам російської агресії. На сьогоднішній день ми подали заявки на юридичне представництво в МКС від імені потенційних потерпілих у кримінальних провадженнях і подали заявки на юридичне представництво в МКС. Деякі додаткові справи знаходяться на розгляді в Європейському суді з прав людини.
Наразі ми працюємо над юридичними стратегіями, щоб гарантувати, що активи, які можуть слугувати для компенсації жертвам, не будуть розпорошені. Ми відстежуємо прогрес у створенні Спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України і перебуваємо в тісному контакті з іншими зацікавленими сторонами, щоб гарантувати найкращий можливий захист жертвам, яких ми представляємо, у світлі все більш конкретної можливості того, що відповідні провадження будуть ініційовані.Інший важливий аспект нашої роботи стосується механізму компенсації, створеного RD4U, – Реєстру збитків для України. Ми підійшли до делікатного моменту в нашій роботі, адже наступні кроки залежатимуть від багатьох факторів, які ми не можемо безпосередньо контролювати. Важливо бути готовими до будь-якого розвитку подій у цій війні, і багато чого залежатиме від того, як діятимуть різні міжнародні органи правосуддя.
-Коли жертви, можливо, побачать реальні результати роботи міжнародних судів?-Це запитання, на яке жоден юрист з досвідом не може дати однозначної відповіді.
Дозвольте мені бути відвертою: я ніколи не ухиляюся від своїх професійних обов’язків. Однак було б несерйозно давати відповіді на запитання, результати яких не залежать від моїх здібностей.
Міжнародне правосуддя не відрізняється від внутрішнього, коли йдеться про терміни.Іншими словами, часові рамки правосуддя завжди не визначені.Якщо можна так сказати, справжнє питання полягає не стільки в тому, «коли» жертви побачать конкретні результати, скільки в тому, «чи зможуть» вони насправді отримати результати від міжнародних судів.
З огляду на це відчуваю себе заспокоєною і обґрунтовано оптимістичною: не стільки через загальну віру в правосуддя, скільки через те, що значна і суттєва частина міжнародної спільноти мобілізована для забезпечення правосуддя для українських жертв.
І це не дрібниця і не те, що варто недооцінювати.Більш конкретно, я вважаю, що поки триває війна, у національних судах можуть відбуватися лише судові процеси у незначних справах. Іншими словами, поки не буде хоча б постійного припинення вогню (не кажучи вже про більш складну перспективу миру), не вірю, що можуть розпочатися судові процеси, які мають справжнє міжнародне значення. Ще й тому, що підозрювані та обвинувачені мають бути спочатку заарештовані.
У будь-якому випадку, мова йде про роки – іноді про багато років, як нас навчив досвід роботи Міжнародних кримінальних трибуналах щодо колишньої Югославії та Руанди. Навіть провадження в МКС, як правило, є тривалим.
Подібних результатів слід очікувати і в Міжнародному суді ООН, який вже розглядає справу проти Росії. Однак на цьому форумі потерпілі не мають доступу до процесу, і тому будь-які позитивні результати лише опосередковано вплинуть на цивільне населення.
У будь-якому випадку, розгляд справ у Міжнародному суді завжди тривалий.Урешті-решт це один з найбільш розчаровуючих аспектів нашої професії адвоката: усвідомлення того, що ми не можемо задовольнити потребу наших клієнтів у визначеності, особливо коли йдеться про їхнє фундаментальне право знати, скільки часу знадобиться для досягнення правосуддя.
Запитувала Олена Галагуза
Criminal Lawyer Elisabetta Galeazzi states the compensation mechanisms established under international law will be able to achieve their goalElisabetta Galeazzi is an Italian Criminal Lawyer with almost thirty years of experience as Defence Counsel and Counsel for Victims before National Tribunals and Higher Courts. She was admitted to the List of Counsel of the International Criminal Court in 2012.
-Ms. Galeazzi we learned that you are an influential international lawyer now taking an active part in the cases of Ukrainian victims, can you tell us more about you?
-First of all, thank you for this interview and for the opportunity to talk about my commitment to the defense of human rights.
I have been working in the field of international criminal justice for over twenty years, although my journey began even earlier with a strong interest in environmental criminal law. The defense of the rights of the most vulnerable and of those who have no voice led me to The Hague. I will never forget the first time I entered the International Criminal Court: it was 2005, the Court was taking its first steps, everything was still to be built, and the first trial would begin the following year.
That was the moment I realized what my professional path would be. I earned an LL.M. in international law and was later among the first Italian lawyers admitted to the ICC List of Counsel.I served on the governing board of the International Criminal Bar, the first association of lawyers focused on the International Criminal Court. I then actively contributed to the creation of the ICCBA, and since its foundation in 2016, I have been continuously re-elected to various sections of its board. This role has given me both the responsibility and the honor of representing colleagues from all over the world.In my home country, I regularly conduct training on international criminal justice, and in the past I served as an advisor to the Italian Ministry of Justice. I was a member of the commission that drafted the new rules of criminal procedure on the European Investigation Order, extradition, and international judicial cooperation.
-What are the reasons that pushed you into pursuing this mission?
-When Russia invaded Ukraine in February 2022, I immediately realized that this criminal act of aggression marked a turning point for international criminal justice — a moment after which nothing would ever be the same. It is truly an irreversible watershed, the full implications of which may only become clear in the years to come.I am not referring, of course, to the human tragedy that the Ukrainian population continues to endure. While I cannot help but be personally moved by such barbarity, my reflection here is strictly legal, as that is the role I am called upon to fulfill.
The International Criminal Court, as the only permanent and universal institution of international criminal justice, was called upon from the outset to address the crimes committed by Russian forces on Ukrainian territory. However — and I say this from experience — the Court could not have been fully prepared to face such a scale of criminality, with millions of potential victims. For the first time in history, international justice is being asked to investigate and gather evidence while the conflict is still ongoing.
Another unprecedented element — and a challenge for us lawyers as well — is the cyber-technological nature of this war. It demands the use of innovative tools and techniques for the identification, acquisition, and preservation of evidence.
Yet, one motivation above all was decisive for me: the need to contribute so that the violence inflicted upon a sovereign nation, and the suffering endured by its people, do not go unpunished. Defending Ukrainian victims means defending the freedom of all peoples from foreign aggression.
-Do you think that Ukraine victims will ever find justice?-This is a legitimate question that deserves serious and concrete answers.
As a counsel, however, I must distinguish between different levels of analysis.If one considers, as I mentioned, that the conflict is still ongoing and that its magnitude and severity cover a vast area of Ukrainian territory, then it must be acknowledged that much has been done and continues to be done for the affected communities.Both international and domestic justice systems mobilized from the outset to ensure that the crimes suffered by the civilian population would not go unpunished.
This has involved a great effort with the participation of both national and international forces, including on-the-ground investigations conducted by highly specialized teams coordinated by the OTP. This aspect alone represents an absolute novelty and demonstrates a concrete willingness to respond to the Ukrainian people’s need for justice.Therefore, if by Ukrainian victims one means the Ukrainian people as a whole, the answer I feel compelled to give is undoubtedly positive.
Also, in terms of reparations for war damage, I believe that the compensation mechanisms established under international law will be able to achieve their goal. Of course, it will be a matter of time and extent, but the resources for reconstruction will be there.
I can also answer positively if we think of victims as groups, more or less numerous, who share similar demands for restorative justice. This is precisely the system envisaged by the Rome Statute for the participation and representation of victims in ICC proceedings. However, here one must be more cautious, because I see more critical issues. It is not possible in this context to consider all the problems, but it is important to highlight that there is a selective mechanism by which not all those who have suffered harm can participate in the proceedings as victims.It is also worth remembering that the Court has a body known as the Trust Fund for Victims, which manages financial and other resources to ensure compensation when a conviction is issued. However, in the case of Ukraine, it is pointless and premature to create illusions, as the outcome of the pending proceedings is still uncertain.There is also a painful point for any counsel representing a victim: the awareness that individual needs for justice cannot be met with certainty. Personal tragedies are often destined to remain in the oblivion of history, and it would be neither serious nor ethically sound to offer false hope or promises.
In cases of massive collective tragedies such as the one suffered by the Ukrainian people, the individual suffering of a person or a family is unlikely to find adequate answers to compensate for their loss or pain. Thus, the counsel’s arduous task is to accompany the client along that path of further suffering, made of memories, wounds, and pain, which can find partial relief only in the collective sharing of similar stories and experiences, demanding and obtaining justice with one united voice.
One final point should be made. In my experience, I have learned that those who have suffered violence, loss, and destruction—those who bear the scars inflicted by their tormentors—often do not wish to be called victims. They do not necessarily seek reparations or compensation. They see themselves as survivors, bearing the responsibility of preserving memory, to be honored as their testimony of life. All they demand is that justice be done, through the criminal conviction of those responsible for their suffering. They do not want pity; they fight against impunity.
Defending such individuals is the greatest honor a counsel can have—but also the most difficult challenge.
-Which steps are you and will you be taking to accomplish your mission? -Since the very first weeks after the invasion, I organized working groups with colleagues to develop initiatives aimed at informing potential victims about their rights, with the goal of providing them legal support and protection.
Within this initiative, a collaboration emerged with a colleague from San Marino, Counsel Achille Campagna. The project has grown over the years with the objective of offering protection to the victims of Russian aggression. To date, we have submitted application forms and filed for legal representation before the ICC on behalf of potential victims in criminal proceedings. Some additional cases are pending before the European Court of Human Rights.
At present, we are working on legal strategies to ensure that the assets which may serve to compensate victims are not dissipated. We are monitoring progress towards the establishment of a Special Tribunal for the Crime of Aggression against Ukraine, and we are in close contact with other stakeholders to guarantee the best possible defense for the victims we represent, in light of the increasingly concrete possibility that relevant proceedings will be initiated.
Another important aspect of our work concerns the compensation mechanism established by the RD4U, the Register of Damage for Ukraine. We have reached a delicate point in our work, because the next steps to be taken will depend on many factors that we cannot directly control. It will be essential to be ready for any development in this war, and much will depend on how the various international justice organs operate.
-When will the victims possibly see some actual results from international courts?
-This is a question to which any lawyer with some experience under their belt cannot give a definite answer.
Let me be clear: I never shy away from my professional responsibilities. However, it would not be serious to offer answers on matters whose outcomes do not depend on my abilities.
International justice does not differ from domestic justice when it comes to timing.In other words, the timeline of justice is always uncertain.
If I may say so, the real question is not so much *when* victims will see concrete results, but rather *whether* they will actually be able to obtain results from international courts.
Framed in this way, I feel reassured and reasonably optimistic—not so much out of a generic trust in justice, but rather because a significant and substantial part of the international community is mobilized to ensure justice for Ukrainian victims.
And this is neither a minor detail nor something to be underestimated.
More specifically, I believe that as long as the war continues, only trials for minor cases before domestic courts can be held. In other words, until there is at least a permanent ceasefire (not to mention the more difficult prospect of peace), I do not believe that proceedings of true international relevance can begin. Also because suspects and accused persons must first be arrested.In any case, we are speaking of years—sometimes many—as the experiences before the ICTY and ICTR have taught us. Even proceedings before the ICC tend to be lengthy.
Similar results are to be expected before the International Court of Justice, which is already hearing a case against Russia. However, in that forum, victims do not have access to the proceedings, and therefore any positive outcomes would only indirectly affect the civilian population.
In any event, proceedings before the ICJ are always lengthy.
In conclusion, this is one of the most frustrating aspects of our profession as counsel: knowing that we cannot satisfy our clients’ need for certainty—particularly when it comes to their fundamental right to know how long it will take to obtain justice.
Interview conducted by Olena Galaguza
