Комети з давніх-давен привертали увагу людей. Забобонні люди сприймали їх появу за різного роду передвістки, пов`язували з різноманітними земними подіями. Цікавість науковців до комет також не випадкова. Згідно з останніми теоріями, комети виникли 4,5 млрд. років тому, тобто майже одночасно з іншими тілами Сонячної системи. Відповідно, комети можуть містити протопланетну речовину, з якої утворилася Сонячна система. Тож, вивчення комет має величезне значення для вирішення проблеми походження Землі та виникнення життя на ній.
Кількість комет у Сонячній системі надзвичайно велика. Найбільш відомою з них є комета Галлея, яка є легко доступною для спостереження неозброєним оком. Названа вона на честь англійського астронома Едмонда Галлея, який вивчав комети і першим передбачив її появу в 1758-1759 роках. За його розрахунками, комета наближається до Сонця один раз на 76 років.
Перша ж згадка про неї відноситься до 240 року до нашої ери. Взагалі у хроніках зареєстровано 30 появ комети Галлея. Проте, лише у 1909-1911 роках науковці зустріли її підготовленими до проведення всебічних досліджень. І ось напередодні 31-го її “візиту” завдяки розвитку ракетно-космічної техніки вперше з`явилась можливість провести безпосередні дослідження комети з борту космічного апарату.
У березні 1986 року відстань між Землею та кометою Галлея становила близько 160 млн. км (у той час як 1910 року вона становила майже 20 млн. км, а 1835 року — усього 8 млн. км). Проте, останнє проходження комети дало науці такі дані, котрі неможливо було отримати за інших її появ.
У березні 1986 року комету Галлея спостерігали не лише численні любителі астрономії та професійні дослідники, а й 5 космічних апаратів, що належали різним країнам. Японські зонди “Сакигаке” та “Суйсей” спостерігали величезну хмару водню, яка оточувала комету, та досліджували взаємодію комети з зарядженими частками сонячного вітру. Зонд Європейського космічного агентства “Джотто” дослідив ядро комети, пролетівши повз нього на відстані всього 605 км. 6 та 9 березня радянські космічні станції “Вега-1 та “Вега-2” пройшли від ядра комети на відстані 8871 та 8014 км відповідно.
Назва проекту “Вега” відобразила подвійну мету експедиції — ВЕнера – ГАллей. Проект передбачав запуск двох ідентичних космічних станцій “Вега-1” та “Вега-2” вагою 4920 кг кожний. Складалися станції з двох частин — прольотного модуля вагою близько 2,5 тон, та спускного апарату вагою близько двох тон. Спускний апарат, у свою чергу, розділявся на посадковий модуль та аеростатний атмосферний зонд.
Перша частина програми була спрямована на дослідження поверхні Венери за допомогою посадкового апарату, а також атмосфери планети, для чого вперше було застосовано аеростатний зонд. Друга частина програми передбачала зближення станцій з кометою Галлея та проходження крізь неї. У ході експерименту передбачалося визначити розмір, форму, властивості поверхні та температуру ядра, склад газу й часток пилу та інші параметри комети, а також отримати та передати на Землю телевізійні зображення.
Проект став міжнародним. У створенні наукової апаратури разом з радянськими вченими брали участь спеціалісти Австрії, Болгарії, Угорщини, НДР, Польщі, Франції, ФРН та Чехословаччини. Незважаючи на те, що США на той час офіційно не співпрацювали з СРСР у космічній галузі, американські дослідники виявили велику зацікавленість проектом. Вони брали участь у прийманні сигналів (в межах міжнародної мережі), а також у складі французької наукової групи в розробці метеорологічного комплексу аеростатних зондів.
Усіма роботами керував міжнародний науково-технічний комітет, очолюваний директором Інституту космічних досліджень АН СРСР академіком Р.З. Сагдєєвим.
15 та 21 грудня 1984 року космічні апарати “Вега-1” та “Вега-2” стартували з космодрому Байконур за допомогою ракети-носія “Протон” та взяли курс на Венеру. За дві доби підльоту до планети від космічних станцій відділялися спускні апарати, які 11 та 15 червня 1985 року увійшли в її атмосферу і розділилися на посадкові модулі та аеростатні зонди. Самі ж станції після корекції траєкторії направилися до комети Галлея.
Під час зниження посадкових модулів вимірювались характеристики хмаристого шару та хімічного складу атмосфери Венери. Була виміряна концентрація сірчаної кислоти в хмарах, а також виявлено наявність в них сірки, хлору та фосфору. Щільність хмар виявилась невисокою порівняно з земною.
Посадкові модулі здійснили м`яку посадку на нічну сторону Венери в районі рівнини Русалки. Під час спуску на висоті 17 км над поверхнею за помилковою командою включилася апаратура першого зонду, призначена для досліджень поверхні, що стало причиною невиконання частини експерименту. Другий модуль успішно виконав програму досліджень, здійснивши м’яку посадку на поверхню планети. Йому вдалося взяти зразки венеріанського ґрунту та виконати його фізико- хімічний аналіз. Тривалість роботи апарату склала 57 хвилин.
Аеростатні зонди космічних апаратів “Вега-1” та “Вега-2” відділились від посадкових апаратів і після наповнення їх оболонок гелієм почали дрейф в атмосфері Венери на висоті 53-55 км. На зондах були встановлені метеорологічні комплекси, які включали датчики тиску, температури, вертикальної швидкості вітру, оптичної щільності хмар та освітленості. Кожний зонд пропрацював понад 46 годин і за цей час пролетів під впливом вітру близько 12 тис. км із середньою швидкістю 250 км/год. Перший зонд дрейфував вздовж екватора в північній півкулі, другий — у південній. Цей експеримент дозволив отримати нову унікальну інформацію про атмосферу Венери.
Для приймання сигналів з аеростатів були створені дві інтерферометричні мережі — радянська та міжнародна. Науковим керівником усього аеростатного комплексу був академік Р.З. Сагдєєв, окремі експерименти очолювали В.М. Лінкін, В.В. Кержанович, Ж. Бламон (Франція). Французьке космічне агентство координувало роботу міжнародної інтерферометричної мережі.
4 березня 1986 року о 9 год. 10 хв. за московським часом, коли станція “Вега-1” знаходилась на відстані 171 млн. км від Землі і 14 млн. км від комети Галлея, почались перші дослідження цього небесного тіла. За командою з Євпаторійського центру дальнього космічного зв’язку були увімкнені наукові прилади станції, її слідкуюча платформа здійснила пошук комети та наведення на неї телевізійної системи. За допомогою встановлених на платформі телевізійних камер протягом півтори години виконувалась зйомка комети через різні світлофільтри. Протягом цього сеансу було отримано кілька десятків зображень комети високої якості. Час проходження телевізійного сигналу від космічного апарата до Землі складав 9,5 хвилин.
Вранці 5 березня було проведено аналогічний сеанс наукових вимірів з відстані близько 7 млн. км. Станція “Вега-2” провела перші дослідження комети 7 березня, коли їх розділяла відстань 14 млн. км.
6 березня 1986 року космічний апарат “Вега-1” пройшов крізь газопилову оболонку комети Галлея на відстані 8871 км від її ядра та виконав аналіз хімічного складу газових та пилових складників речовини комети, дослідив електромагнітні поля та фізичні процеси, що відбуваються в оболонці комети. Під час сеансів зв’язку на Землю станція передала понад 500 телевізійних знімків, що дозволило отримати кольорові зображення комети та її ядра.
9 березня 1986 року о 10 год. 20 хв. за московським часом станція “Вега-2” пройшла на мінімальній відстані — 8014 км від ядра комети. При цьому проводились телевізійні зйомки та вивчення фізико-хімічних характеристик ядра, а також дослідження внутрішніх областей газопилової оболонки комети. Було отримано великий об’єм додаткової інформації про динамічні властивості, структуру та склад цього небесного тіла. За допомоги телевізійної апаратури станції “Вега-2” отримано близько 700 зображень комети, зроблених у різних зонах оптичного спектру.
Незважаючи на те, що під час проходження космічних станцій крізь “хвіст” комети частина сонячних батарей була пошкоджена пиловим потоком, станції зберегли роботоспроможність і продовжували безперервно передавати на Землю інформацію. Таким чином, всю заплановану програму досліджень було виконано.
Проект “Вега” став одним із найуспішніших проектів світової космонавтики. Завдяки йому вперше вдалося отримати зображення ядра комети Галлея з відносно близької відстані та нові унікальні дані про Венеру. Крім того, космічні станції “Вега” виявили у складі кометної речовини наявність складних органічних молекул, що може розглядатися як підтвердження гіпотези про роль комет у виникненні життя на Землі.
Проект “Вега” також став першим в історії людства космічним проектом, реалізованим завдяки широкій міжнародній корпорації. Протягом усього експерименту науковці з різних країн підтримували тісний зв’язок один із одним, час від часу відвідуючи космічні центри, задіяні в проекті, в тому числі й Центр дальнього космічного зв’язку під Євпаторією, оскільки основний зв’язок зі станціями підтримувався саме звідти й головну роль при цьому відігравав унікальний радіотелескоп РД-70, що має надзвичайно високу чутливість.
Українські вчені доклали чимало зусиль для здійснення цього унікального проекту. Крім фахівців Євпаторійського центру дальнього космічного зв’язку, в його підготовці та реалізації також брали найактивнішу участь науковці Головної астрономічної обсерваторії Національної академії наук України на чолі з її директором академіком Я.С. Яцківом, який був, фактично, заступником керівника проекту Р.З. Сагдєєва з мережі спостережень комети та визначення її траєкторії.
В експозиції “Космос” Музею космонавтики ім. С.П. Корольова в Житомирі представлено технологічний зразок посадкового модулю станції “Вега” (масштаб 1:1), схему спуску космічного апарату “Вега” в атмосфері Венери та емблему проекту.