У березні 1960 року Павло Попович одночасно з Юрієм Гагаріним був зарахований до першого складу загону космонавтів. Думаю, схожість їхніх шляхів невипадкова. Адже кожний після отримання фаху – чи в училищі, чи в технікумі – міг зупинитися, розпочати більш розмірене життя. Але не зупинявся і йшов уперед. І коли в 1959 році їм запропонували взяти участь у виконанні особливо важливих і дуже небезпечних польотів – кожний не вагаючись погодився.
11 серпня 1962 р. на навколоземну орбіту вийшов космічний корабель «Восток-3», пілотований третім космонавтом СРСР А.Г. Ніколаєвим, а через добу – «Восток-4», пілотований П.Р. Поповичем. Три доби – з 12 по 15 серпня 1962 р. – відбувався перший у світі груповий політ двох пілотованих космічних кораблів, під час якого виконувалась широка програма науково-технічних і медико-біологічних експериментів. Кораблі знаходилися на відстані 5-6 кілометрів один від одного. В ході польоту були проведені перші експерименти з радіозв’язку між екіпажами двох кораблів у космосі і взаємне фотографування. П.Р.Попович уперше виконував орієнтацію корабля в просторі за допомогою системи ручного управління. В процесі польоту перевірялися методи забезпечення нормальної життєдіяльності людини.
Цей політ був значним кроком на шляху освоєння космосу. Розраховуючи програму спільного польоту на три доби, С.П.Корольов передбачив можливість дострокової посадки космонавтів у випадку поганого самопочуття.
Але нові методики тренування дали ефект. А.Г.Ніколаєв і П.Р.Попович без негативних наслідків «плавали» в кабіні, робили різкі рухи, повороти. У вільному плаванні космонавти вели радіозв’язок за допомогою спеціальної системи кабінних гучномовців і мікрофонів, яка забезпечувала практично незмінну чутність космонавтом передач із Землі і гучність його передач на Землю. Переговори космонавтів з Землею дали змогу зібрати надзвичайно цінний матеріал щодо проходження радіохвиль у навколоземному просторі.
Космічні кораблі «Восток-3» і «Восток-4» були більш удосконалені і комфортабельні, ніж попередні. Система кондиціонування забезпечувала мікроклімат такий самий, як на березі моря: чисте повітря, нормальний атмосферний тиск і вологість. Температуру в кабіні корабля можна було регулювати на свій розсуд. Ці умови забезпечили можливість виконання польотного завдання без зниження працездатності протягом усього польоту. “Ми почували себе в космосі бадьоро, і життєрадісність не залишала нас ні на хвилину” – такими були враження від корабля у Павла Романовича.
Неймовірне враження на Павла Романовича справив вигляд нашої планети. “Розглядаючи з космосу Землю, ми добре бачили міста, ріки, гори, кораблі та ін., – розповідав він. – Острови обрамлені таким ореолом, який трохи нагадує смарагдовий колір. Усі острови видно з космосу добре, так само як і річки, шляхи. Взагалі наша планета дуже красива. Вона – блакитна, чудові горизонти відкриваються, особливо під час входу і виходу з тіні».
Під час польоту настрій у А.Ніколаєва і П.Поповича був піднесений. Щоб підтримати один одного, навіть разом співали пісні. В ті дні на вулицях міст найпопулярнішими стали слова пісні, яку вони виконували в космосі: «Заправлены в планшеты космические карты»… Після польоту їх назвуть «Космічними братами».
Повністю виконавши програму польоту, льотчики-космонавти з високою точністю майже одночасно вдало приземлилися в районі на південь від Караганди, кожний на заздалегідь визначеному розрахунком майданчику. Після польоту вони стали всесвітньо відомими. Особливо своїм сином пишалася Україна. В доповіді Першому секретарю ЦК КПРС, Голові Ради Міністрів СРСР М.С.Хрущову П.Р.Попович сказав українською мовою: «Я перший радянський космонавт з України…»
Після космічного польоту Павло Романович працював у Центрі підготовки космонавтів. У 1968-1969 рр. був у складі групи космонавтів, які готувались за програмою обльоту на Місяць на космічному кораблі Л-1. Одночасно навчався у Військово-повітряній інженерній академії ім. М.Є.Жуковського, яку закінчив у 1968 р., отримавши кваліфікацію «льотчик-інженер-космонавт».
З 3 по 19 липня 1974 р. П.Р.Попович здійснив свій другий політ у космос – як командир корабля «Союз-14» у складі першої основної експедиції на орбітальну пілотовану станцію «Салют-3», разом з бортінженером Ю.Артюхіним. Спільний політ космічного комплексу «Салют-3» – «Союз-14» тривав 15 діб. Під час експедиції космонавти виконали найскладніші роботи, які дозволили оцінити переваги та недоліки функціонування космічного пункту спостереження та місце людини у вирішенні військових завдань, і перш за все розвідки наземних об’єктів з космосу. За час польоту космонавти також досліджували геолого-морфологічні об’єкти земної поверхні, атмосферні утворення і явища, фізичні характеристики космічного простору, провели медико-біологічні дослідження з визначення раціональних режимів роботи на борту станції. Після цього польоту Павло Попович став двічі Героєм Радянського Союзу.
У наступні роки П.Р. Попович продовжив плідно працювати в галузі пілотованої космонавтики. У 1977 р. він отримав науковий ступінь кандидата технічних наук. З січня 1982 р. по грудень 1989 р. був заступником начальника ЦПК ім. Ю.А.Гагаріна з науково-випробувальної і дослідницької роботи.
У 1991 р. Павла Романовича призначено директором Російського інституту моніторингу земель і екосистем Всеросійського інституту сільськогосподарських аерофотогеодезичних досліджень земельного кадастру Росії. В 1994 р. він став президентом Добродійного фонду ім. Ю.О.Гагаріна та Фонду соціальної підтримки ветеранів Збройних сил Росії «Союз». Павло Романович був також президентом Асоціації музеїв космонавтики СРСР, Росії, Почесним головою Товариства української культури в Москві «Славутич». З 1999 р. став президентом Українського союзу космонавтів. У 1964-1988 рр. П.Р.Попович – депутат Верховної Ради Української РСР.
Усе своє життя Павло Романович займався спортом, захоплювався рибалкою, настільним тенісом. З 1992 р. він – голова Федерації боксу Росії, Почесний президент міжнародної асоціації ветеранів фізкультури і спорту (МАФІС).
Будучи всебічно обдарованою людиною, Павло Попович писав вірші, видав кілька книг: «Вылетаю утром», «Космонавтика человечеству», «Нескончаемые дороги Вселенной», «Робинзоны вселенной», «Испытано космосом и Землей». У них зібрані не тільки його особистий досвід і спостереження, але й глибокі роздуми про прогрес, майбутнє техніки і людства.
Особисті заслуги Павла Романовича отримали високе визнання. Він був нагороджений орденами і медалями СРСР, Демократичної республіки В’єтнам, Республіки Куба, України. Його ім’ям названі гірський хребет в Антарктиді і мала планета в Сонячній системі.
На жаль, П.Р.Попович не дожив до свого 80-річчя. Несподівано пішов з життя 30 вересня 2009 року. Але його життя продовжується в нашій пам’яті.
Л.С.Баштова, м.н.с. ДПМ НТУУ «КПІ»
