Космічний геолог

 

До 45-річчя польоту АМС «Луна-20»

     В освоєнні космосу поряд із пілотованими космічними кораблями та орбітальними станціями широко використовуються автоматичні станції. Ретельна обробка експериментального матеріалу, отриманого від перших розвідників космосу, значно змінила існуючі теорії та уявлення про Землю та навколоземний простір. Першим об’єктом дослідження став Місяць і найважливішу роль  у його вивченні зіграли радянські автоматичні міжпланетні станції серії «Луна».

     Розробки  перших автоматичних станцій для дослідження планет Сонячної системи велися в ОКБ-1 (згодом – НВО «Енергія» ім. С.П. Корольова, нині – РКК «Енергія» ім. С.П. Корольова), яке створив та очолював С. П. Корольов. 2 січня 1959 року була запущена автоматична міжпланетна станція (АМС) «Луна-1», макет якої в масштабі 1:2 знаходиться в експозиційній залі Музею космонавтики ім. С. П. Корольова. Через помилку при запуску ця станція пройшла повз Місяць й стала першим в світі штучним супутником Сонця.

     12 вересня 1959 року відправилася в політ АМС «Луна-2». 14 вересня станція досягла поверхні Місяця в районі Моря Дощів, доставивши туди вимпел сферичної форми, аналог якого також можна побачити в експозиції Музею. Його було передано до Музею представником НВО «Енергія».

     7 жовтня 1959 року АМС «Луна-3» вперше в світі здійснила обліт Місяця й сфотографувала його зворотній бік, який із Землі побачити неможливо. На основі отриманих даних згодом було створено перші карти зворотнього боку Місяця та його глобус. Науковці Академії наук СРСР презентували глобус Сергію Корольову, а по смерті конструктора його дружина Ніна Іванівна передала глобус до Музею, де він й зберігається поруч із зменшеним макетом станції «Луна-3».

     31 січня 1966 року відправилася в політ станція «Луна-9», яка 3 лютого вперше вдало здійснила м’яку посадку в районі Океану Бур. В експозиції Музею космонавтики ім. С. П. Корольова знаходиться зменшений у 2 рази макет АМС «Луна-9».

     Наступним кроком у дослідженні Місяця стали польоти автоматичних станцій «Луна-16», «Луна-20» і «Луна-24», які доставили на Землю зразки місячного  ґрунту.

     АМС «Луна-16» доставила на Землю 101 грам ґрунту з Моря Достатку, «Луна-24» - 170 грамів із Моря Криз, “Луна-20” - 55 грамів.  На відміну від попередніх, станція «Луна-20» брала проби ґрунту з материкової ділянки між Морем Достатку та Морем Криз.

     Наукові прилади, які встановлювалися на цих станціях, були розроблені  Інститутом геохімії та аналітичної хімії ім. В. Вернадського АН СРСР, куди згодом й були  доставлені отримані зразки місячного ґрунту. 

     АМС «Луна-20» була запущена 14 лютого 1972 року з космодрому Байконур. Станція складалася з посадкового ступеня з ґрунтозабірним пристроєм та апарату, що повертається. На посадковому ступені були встановлені амортизуючі опори для посадки на Місяць. У приладних відсіках розміщувалися радіотехнічні системи, системи орієнтації та енергоживлення. Посадковий ступінь слугував також стартовим пристроєм для апарату, що повертався.

     21 лютого було ввімкнено двигун посадкового ступеня, який забезпечив сходження з орбіти. Після вимикання двигуна й до висоти 760 метрів станція здійснювала вільне падіння. Надалі зниження станції відбувалося в режимі керованого спуску, в процесі якого за допомогою автоматичної системи управління змінювалася тяга основного двигуна. Починаючи з висоти 20 метрів гальмування здійснювалося за допомогою двигунів малої тяги.

     22 лютого станція здійснила м'яку посадку на одному з місячних пагорбів. Після посадки було визначено положення станції, за допомогою телефотометрів отримано зображення поверхні, передано його на Землю та обрано місце взяття зразків місячної породи. Взяті зразки за допомогою маніпулятора було вміщено в контейнер і загерметизовано. Потім за допомогою телефотометра було повторно отримано зображення місця, з якого брали проби.

     23 лютого відбувся старт із поверхні Місяця. 25 лютого апарат здійснив посадку в казахському степу. Герметичний контейнер розкрили в гелієвій камері й перемістили до спеціального лотка для подальших досліджень.

     Програма польоту станції «Луна-20» була виконана повністю. Аналіз ґрунту показав, що він являє собою рихлий дрібнозернистий матеріал світло-сірого кольору, значно світліший, ніж реголіт із Моря Достатку, в ньому міститься менше оплавлених часток. Результати досліджень також засвідчили, що реголіт та зразки порід, які знаходяться на поверхні Місяця, опромінювались космічними променями сотні мільйонів років. Вік зразків, доставлених “Луна-20”, складає від 210 до 500 млн. років.

     13 червня 1989 року вчений Інституту геохімії та аналітичної хімії ім. В. Вернадського АН СРСР Лев Сергійович Тарасов передав до Музею космонавтики ім. С. П. Корольова 9 міліграмів місячного ґрунту, який знаходиться в експозиції «Космос».

Науковий співробітник

Кулик Л. Л.