Космічний «Рубін»

 

до 90-річчя з дня народження л.-к. В. М. Комарова

     Народився Володимир Михайлович 16 березня 1927 року у Москві. Там закінчив 7-річну школу і вступив до 1-ї московської спецшколи військово-повітряних сил. Потім навчався у Борисоглібському і Батайському військово-авіаційних училищах, а з 1949 року почав службу військовим льотчиком-винищувачем. Саме у цей період свого життя Володимир Комаров познайомився зі шкільною вчителькою Валентиною, яка стала його дружиною, народила 2-х дітей і була поряд до кінця його життя.

     У 1959 році В. Комаров закінчив Військово-повітряну академію ім. Жуковського і він, як найкращий пілот, мав випробувати нові зразки авіаційної техніки. Наступного року В. Комарова зарахували до загону космонавтів. Враховуючи високу підготовку Володимира як інженера, йому доручили очолити екіпаж першого в світі багатомісного космічного корабля (КК) «Восход-1», політ якого відбувся 12-13 жовтня 1964 року. Це був черговий тріумф радянської космонавтики. У космічному кораблі працювали одразу три космонавти: командир корабля В. М. Комаров (позивний – «Рубін»), науковий співробітник К. П. Феоктістов та лікар Б. Б. Єгоров. Кабіна корабля була розрахована лише на 2 членів екіпажу, тому під час польоту КК «Восход-1» космонавти знаходилися без скафандрів – у легких тренувальних костюмах. Програма польоту, який тривав 24 години 17 хвилин, була повністю виконана. Під час польоту були встановлені світові рекорди: найбільшої маси, піднятої на висоту космічного польоту; максимальної висоти космічного польоту, а також світові рекорди тривалості та дальності космічного польоту для багатомісних космічних кораблів.

     За мужність і професіоналізм, проявлені Комаровим, йому присвоїли звання Героя Радянського Союзу, нагородили орденом Леніна та медаллю «Золота Зірка».

     З 1965 року Володимир Комаров проходив підготовку в якості випробувача і командира корабля нового покоління – «Союз-1» – останнього проекту Головного конструктора С.П. Корольова. Передбачалося, що «Союз-1», керований В. Комаровим, «зустрінеться» на орбіті з «Союзом-2» з трьома космонавтами на борту. Після стикування двох космічних кораблів О. Єлісєєв і Є. Хрунов через відкритий космос мали перейти до КК «Союз-1» й разом із В. Комаровим повернутися на Землю. Третій космонавт – В. Биковський – повинен був залишитися у «Союзі-2» і у ньому повернутися додому.

     Створювали «Союз» досить швидкими темпами. Відпрацювання пілотованих кораблів почалося із запусків безпілотних зразків. Таких польотів було три і всі вони закінчилися невдало. Перший «Союз» під час спуску з орбіти збився з курсу і опинився над територією Китаю. У цілях конспірації його довелося підірвати. Під час старту другого «Союзу» незаплановано спрацювала система аварійного порятунку, при цьому вибухнув носій. Політ третього «Союзу» в цілому пройшов вдало, але під час спуску прогорів корпус спускного апарату (СА).

     Усі розуміли, що запускати пілотований «Союз» передчасно. Проте уряд вимагав запуску нового пілотованого корабля до 50-річчя Жовтневої революції . І цей політ здійснив Володимир Комаров 23-24 квітня 1967 року.

     На жаль, проблеми супроводжували космічний корабель «Союз-1» під час усього польоту. По-перше, не відкрилася ліва панель сонячних батарей, що не дозволяло кораблю поповнювати запаси електроенергії та обмежувало час існування. По-друге, збій в роботі іонної системи загрожував великими витратами палива, й існувала ймовірність не посадити корабель взагалі. А відмова сонячно-зіркового датчика унеможливлювала орієнтацію корабля ні по зірках, ні по Сонцю.

     Однак, саме ці недоліки врятували від неминучої смерті екіпаж «Союзу-2»  –  цей політ відмінили.

     У досвідченого інженера Володимира Комарова не було жодної хвилини відпочинку – весь час він намагався «реанімувати» корабель, політ якого тривав 1 добу 2 години 48 хвилин.

     Повернення з космосу залежало не лише від автоматики, а й від безпомилкових дій космонавта. Через низку неполадок йому довелося «викластися на всі 100%», застосувати всі свої знання та вміння, щоб вручну зорієнтувати корабель та вчасно видати команди для приземлення.

     Проте сталося непоправне: на етапі приземлення основний парашут не відкрився, а у запасного заплуталися стропи. Швидкість зіткнення із землею перевищила всі допустимі норми і не давала жодного шансу на порятунок. Двигуни м’якої посадки не спрацювали, тому удар об землю був настільки сильним, що тритонний апарат увійшов у землю більше ніж на півметра. Після удару стався вибух, почалася пожежа. У баках СА знаходилося близько 30 кг концентрованого перекису водню (він був потрібен для двигунів м’якої посадки), який виступив каталізатором горіння. Пожежу гасили вогнегасниками і землею. Коли вогонь згас, збирали найдрібніші деталі для встановлення причин трагедії. Прилади були настільки деформовані та забруднені, що їх навіть складно було розпізнати.

     Розслідування причин трагедії було доручено спеціально створеній державній комісії, яка дійшла такого висновку: через перепад тиску відбулася деформація спускного апарату, в результаті чого не спрацювали парашутні системи.

     Але існує ще й неофіційна версія: основний парашут не відкрився через неправильну технологію нанесення теплозахисного покриття. Багато вчених і космонавтів дотримуються саме такої думки.

     Прах Володимира Михайловича Комарова привезли до Москви і захоронили у Кремлівській стіні на Червоній площі.  Приїхали космонавти і дружина Валентина, яка твердо заявила: «Останні години я буду з ним. Я все життя готова стояти перед ним на колінах». На місці загибелі, в селі Карабутак Оренбургської області встановлено пам’ятний обеліск. Посмертно В. Комарову присвоєно звання Героя Радянського Союзу та нагороджено медаллю «Золота Зірка».

      «Національність не має значення, - писала Лондонська «Дейлі міррор», - трагедію переживає весь світ».

     Ім’ям Комарова названі площі та вулиці Москви, Калуги, Парижа, Ліона, Франкфурта-на-Одрі та ін., Єйське вище військове училище льотчиків, школи, пароплави, табори відпочинку. Міжнародна авіаційна федерація запровадила почесний диплом ім. Комарова для нагородження екіпажів багатомісних кораблів за видатні досягнення у вивченні Всесвіту та льотчиків-космонавтів, що проявили мужність, кмітливість і професіоналізм  у складних умовах і критичних моментах при польотах на багатомісних кораблях.

     У музеї космонавтики ім. С.П. Корольова  Житомирської обласної ради дбайливо зберігаються справа про рекорди космічного польоту КК «Восход-1», газети тих часів зі статтями про героїчний політ В. Комарова, а також конверти, марки, листівки та значки із зображенням космонавта.

Лідія Леонідівна Кулик,

науковий співробітник

музею космонавтики ім. С.П. Корольова

Житомирської обласної ради