Сатана” - вершина бойового ракетобудування

 

30 грудня 1975 року на озброєння армії СРСР було прийнято стратегічний ракетний комплекс із важкою двоступеневою ракетою Р-36М (за класифікацією НАТО - SS-18), яку американці через її невразливість для систем ПРО назвали “Сатаною”.

Постанову Ради Міністрів СРСР “Про розробку та виготовлення ракетного комплексу  3-го покоління Р-36М” було прийнято 2 вересня 1969 року.

Ракетний комплекс Р-36М (SS-18 Mod.1,2,3) створювався у КБ “Південне”(м. Дніпропетровськ) під керівництвом Головних конструкторів М.К. Янгеля (з 1969 по 1971 рік) та В.Ф. Уткіна (з 1971 року) на основі ракети Р-36, але завдяки використанню більш передових технологій тактико-технічні характеристики нового виробу значно підвищились. Так, майже за тих самих габаритів вдалося збільшити стартову вагу з 183 до 209,6 тон, а вагу бойового заряду з 5,8 до 8,8 тон.

Р-36М облаштована автономною інерціальною системою керування, до складу якої входить бортовий цифровий обчислювальний комплекс, використання якого дозволяє забезпечити високу точність потрапляння в ціль.  Система керування була розроблена харківським НВО “Електроприлад” (нині — ПАО “Хартрон”) .

Ракета дозволяла застосовувати різні види бойового оснащення, серед яких моноблочні головні частини та такі, що розділяються, з індивідуальним наведенням.

Ракета розміщувалась у транспортно-пусковому контейнері, що встановлювався в шахтній пусковій установці підвищеної захищеності. Для запуску ракети використовувався мінометний старт: за допомоги порохового заряду ракета виштовхувалась із контейнеру, а двигунна установка вмикалась вже після виходу ракети з шахти на висоті 50 метрів.

Льотно-конструкторські випробування комплексу Р-36М розпочалися 21 лютого 1973 року, а 30 грудня 1975 року ракетний комплекс було прийнято на озброєння.

9 серпня 1983 року постановою Ради Міністрів СРСР перед КБ “Південне” було поставлено завдання доопрацювати ракету Р-36М, щоб вона могла долати перспективну систему американської ПРО. Крім того, було необхідно підвищити захищеність ракети і всього комплексу від дії вражаючих факторів ядерного вибуху.

Для цього було створено спеціальне теплозахисне покриття, яке полегшує проходження через радіаційну пилову хмару, що утворюється після ядерного вибуху, та розроблено новий головний обтікач, який забезпечує надійний захист головної частини.

Під час проходження ракети крізь радіаційну хмару спеціальні датчики вимірюють і реєструють гамма- та нейтронне випромінювання та вимикають систему керування ракети, але при цьому двигуни продовжують працювати. Після проходження небезпечної зони автоматика вмикає систему керування та коригує траєкторію польоту ракети.

Завдяки використанню новітніх розробок вдалося у 2 рази, порівняно з Р-36М, зменшити час приведення комплексу до боєготовності та застосувати боєзаряди підвищеної потужності.

Ракети цього типу здатні нести ядерний боєзаряд у 8 Мт або 10 боєзарядів по 0,75 Мт на відстань понад 10 тисяч кілометрів. Щоб ядерні боєголовки успішно долали системи ПРО, в польоті їх супроводжують до 40 обманних (рос. “ложных”) блоків. Площа їх розсіювання та плазмові сліди повністю відповідають реальним боєголовкам, що не дозволяє противнику визначити їх призначення.

В результаті було створено ракетний комплекс 4-го покоління Р-36М2 “Воєвода” (SS-18 Mod.5,6) з багатоцільовою міжконтинентальною балістичною ракетою, що визнана найважчою та найпотужнішою в світі. Сумарний залп однієї ракетної дивізії, озброєної такими комплексами, за потужністю може зрівнятися з 13 тисячами атомних бомб, що були скинуті на Хіросіму, а за своєю вагою (211 тон) Р-36М2 можна порівняти з американською статуєю Свободи.Льотно-конструкторські випробування комплексу Р-36М2 почалися на Байконурі 1986 року. А 11 серпня 1988 року 

На 2015 рік на озброєнні Ракетних військ стратегічного призначення (РВСП) Росії знаходяться 75 ракетних комплексів, оснащених ракетами “Сатана”, на яких встановлено 750 ядерних боєзарядів.  Згідно даних Міністерства оборони Росії, “Сатана” залишиться в бойовому складі РВСП до 2026 року.

Донедавна українські фахівці з КБ “Південне” та “Південного машинобудівного заводу” здійснювали сервісне обслуговування російських ракет “Сатана”, однак, 2015 року, згідно наказу Президента України, це співробітництво було припинено.

Виведені з бойового чергування ракети “Сатана” мають бути утилізовані. Проте вартість їх утилізації надзвичайно велика. Тому було прийнято рішення використати їх для виведення в космос штучних супутників Землі. Так, з незначним доопрацюванням на базі ракет Р-36М було створено космічний носій легкого класу “Дніпро”. Вартість виведення 1 кг корисного вантажу за допомоги РН “Дніпро” значно менша порівняно з іншими носіями.

  1997 року для створення та комерційної експлуатації космічного ракетного комплексу “Дніпро” була заснована міжнародна космічна компанія “Космотрас”- спільний проект Росії, України та Казахстану. Частка України в цій компанії складала 50%. Проте, 2015 року українські компанії та відомства, задіяні в цьому проекті, вийшли зі складу акціонерів.

Створена майже півстоліття тому, завдяки використанню технологій, що значно випередили свій час, “Сатана” й сьогодні залишається сучасною й по праву вважається вершиною світового бойового ракетобудування.

Кавун Лілія Юріївна,

зав.відділом “Космос”